Міністерство освіти і науки України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра філософії Есе " Метафізика свободи за І. Кантом "  Рівне -2008 Антитеза свободи і природи - центральна ідея філософії Канта, пряме вираження постулюючої нею роздвоєності всього існуючого на світ уявлення, сукупність яких утворює природу, і на його першооснову - світ “речей в собі”, що перебуває по ту сторону категоріальних визначень природи. Необхідність, каузуальні відношення, так же як і простір, і час відносяться лише до світу явищ, світ “речей в собі” вільний від цих визначень і тому утворює царство свободи - свободи від невблаганних законів природи. Таким чином Кант, з одного боку, доводить безумовну підпорядкованість явищ законам природи, найсуворішому детермінізму, а з іншої - настільки ж рішуче наполягає на тому, що свобода ( перша, дочасова ланка причнинно-наслідкового ланцюга подій. Щоправда, існування цієї початкової свободи недоказово, вона непізнаваєма, зверхчуттєва, трансцендентна. Але якщо ми погоджуємось з тим, що існують не тільки явища, але і “речі в собі”, то висновок про наявність свободи стає цілком виправданим. Якщо ж ми навпаки відчуджуєм буття “речей в собі”, то ми відчуджуєм завдяки цьому всяку можливість, бо природний детермінізм не знає винятків. Кант вважає, що його непохитне переконання в існуванні особливої, принципово відмінної від імперичної (природної) вільної причинності зовсім не безпідставне. У цього переконання є, з одного боку, космологічна, а з другого - етична підстава. Теза третьої космологічної антономії говорить: “В світі існують вільні причини”, а її антитеза стверджує: “Немає жодної свободи, все є природа”. Кант не вважає антиномії принципово невирішальними апоріями. Одну з головних задач трансцедентального ідеалізму він бачить не тільки у встановленні, але й в позитивному дозволі антиномій. Так, рішення антиномії, що абсолютно протиставляє необхідність і свободу, полягає в допущенні, що її антитеза відноситься до природи, а теза - до надприродного світу “речей в собі”. Приймаючи цей постулат, Кант стверджує: “природа і свобода можуть без протиріччя бути приписані одній і тій же речі, але в різноманітному відношенні: в одному випадку - як явищу, в іншому - як речі самі по собі. Що ж це за “річ”, яка є явище, безумовно визначувальне необхідністю, і разом з тим є явище, яке безумовно визначається необхідністю, і разом з тим є закордонна світу явищ, світу необхідності, “річ в собі“. Такою “річчю”, по вченню Канта може бути тільки людська суть. Моральна свідомість притаманна людині, незважючи на її неморальні вчинки, що вчиняються (вони якраз і вказують на наявність моральної свідомості), незаперечно свідчать про осудність людського індивіда, його відповідальності за свої вчинки, а значить, і про його свободу. В цьому сенсі Кант говорить про практичний (моральний) доказ свободи волі. А це, в свою чергу, служить якщо не доказом, то все ж таки аргументом на користь признання космологічної вільної причинності, без якої навряд чи була б можлива свобода волі. . Не слід думати, що згідно Канту, людина володіє двома свідомостями, емпіричною і чистою. Одна і та ж людська свідомість виступає в двох іпостасях: емпіричній і розумопосяжній. І в цій останній формі, тобто як чиста свідомість, вона є “річ в собі”, що існує і в повсякденному житті людини, оскільки вона надходить свідомо. Зрозуміло тому наступне зауваження Канта: “в кінці кінців ми маємо справу з одною і тою ж свідомістю, яка повинна мати відмінність лише в застосуванні. Чиста свідомість, затверджує Кант, “присутня і залишається однаковою в усіх вчинках людини при всіх обставинах часу, але сама вона не знаходиться в часі і не набуває, наприклад нового стану, в якому вона не знаходилась раніше, вона визначає стан, але не визначається їм. Отже чиста свідомість не є явище, вона ...